. и алкоголизма . . Восхитительное тестирование , доставка.

Закон7

 

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

НАКАЗ

№30 від 09.02.98
м.Київ
vd980209 vn30

Про заходи щодо профілактики і боротьби з грипом та гострими респіраторними інфекціями в Україні

Грип та гострі респіраторні інфекції (ГРІ) залишаються найбільш поширеними хворобами, що реєструються в Україні. Щороку на них хворіють 11–13 мільйонів чоловік (95,5–96% від усіх зареєстрованих інфекцій).

Аналіз перебігу епідемій грипу свідчить, що з кожним роком серед хворих на грип і ГРІ збільшується питома вага дітей шкільного віку, і вони є найбільш активним джерелом інфекції. Найчастіше епідемії в Україні розпочинаються спалахами серед школярів. Як показав досвід 1990–1995 років, попередженню масового розповсюдження грипу і ГРІ серед них сприяло тимчасове припинення занять або продовження зимових канікул на початку епідемій протягом 2–х тижнів. Переривання спілкування дітей у школах знижувало захворюваність у 2–2,5 разу та призводило до скорочення епідемічного періоду у містах.

Ефективним заходом виявилось застосування у передепідемічному періоді та в період епідемії на промислових підприємствах системи профілактики за допомогою імуномодуляторів та інтерфероногенів, що була рекомендована фахівцями науково–дослідних інститутів – Київського епідеміології та інфекційних хвороб і Одеського вірусології та епідеміології. На окремих підприємствах, де проводилась така профілактика, було досягнуто зниження захворюваності у 2,5–6 разів.

Масова вакцинопрофілактика грипу не призвела до суттєвого зниження захворюваності, проте у осіб, які були щеплені, відзначався полегшений перебіг хвороби. В Україні спостерігається зниження смертності від грипу, яка в показниках на 100 тисяч населення в 1995 році складала 0,15 випадку проти 0,3 у 1986 році.

В останні роки в областях зменшився обсяг вірусологічних досліджень з виділення збудників грипу. В період епідемії 1995 року віруси грипу було виділено у п’яти областях (Дніпропетровська, Київська, Луганська, Полтавська, Одеська) та м.Севастополі, у 1997 – лише у двох областях (Волинська та Черкаська).

З метою подальшого підвищення ефективності заходів щодо профілактики і боротьби з грипом та ГРІ НАКАЗУЮ:

1. Перейменувати Республіканський центр по грипу на Український центр грипу та гострих респіраторних інфекцій, призначити його керівником д.м.н.В.О.Мухопада.

2. Затвердити:
2.1. Положення про Український центр грипу та гострих респіраторних інфекцій (додається).
2.2. Положення про опорні бази Українського центру грипу та гострих респіраторних інфекцій (додається).
2.3. Перелік опорних баз Українського центру грипу та гострих респіраторних інфекцій (додається).
2.4. Перелік міст, що подають інформацію до Українського центру грипу та гострих респіраторних інфекцій (додається).
2.5. Порядок подання інформації про захворюваність на грип та ГРІ Українським центром грипу та гострих респіраторних інфекцій (додається).
2.6. Методичні рекомендації «Профілактичні, протиепідемічні, санітарно–гігієнічні заходи щодо грипу, організація роботи лікувально–профілактичних закладів у передепідемічний та епідемічний періоди» (додається).
2.7. Методичні рекомендації «Клініка грипу та гострих респіраторних інфекцій» (додається).
2.8. Методичні рекомендації «Методи лабораторної діагностики грипу та гострих респіраторних інфекцій» (додається).

3. Міністру охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров’я обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, головним лікарям Київської центральної клінічної басейнової лікарні, Азовської та Чорноморської басейнових лікарень на водному транспорті:
3.1. Щорічно коригувати відповідно до епідемічної ситуації плани заходів профілактики та боротьби з грипом і ГРІ.
3.2. Забезпечувати виконання комплексу профілактичних і протиепідемічних заходів та лабораторну діагностику грипу.
3.3. Забезпечити здійснення у повному обсязі профілактичних та протиепідемічних заходів, лікування хворих, підготовку лікарів інших фахів, які залучаються для обслуговування хворих на грип в період епідемії.
3.4. Рекомендувати проведення вакцинопрофілактики грипу контингентам груп ризику: школярам, починаючи з семи років; учням ПТУ, технікумів; студентам ВУЗів; медичним працівникам; персоналу дитячих дошкільних закладів; викладачам шкіл та ВУЗів; працівникам транспорту, торгівлі, сфери обслуговування; особам з хронічними захворюваннями серцево–судинної та дихальної систем; особам, що часто хворіють на ГРІ; особам віком понад 60 років.
3.5. Забезпечити створення резерву протигрипозних засобів у лікувально–профілактичних закладах.

4. Головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, на водному, залізничному, повітряному транспорті забезпечувати:
4.1. Проведення аналізу рівня захворюваності на грип та ГРІ, а також даних вірусологічних досліджень з метою визначення початку епідемії та введення в дію передбачених на цей період протиепідемічних заходів.
4.2. Здійснення контролю за підготовкою у передепідемічному періоді промислових підприємств, комунальних, харчових, торговельних, дитячих та лікувально–профілактичних закладів, шкіл до роботи в осінньо–зимовий період, за готовністю лікувально–профілактичних закладів до роботи в період епідемії, а також за проведенням специфічної профілактики грипу.
4.3. Збільшення обсягу досліджень в період епідемії з виділення вірусів грипу та інших досліджень щодо встановлення етіології гострих респіраторних інфекцій.
4.4. Доставку виділених штамів вірусів грипу в Український центр грипу та гострих респіраторних інфекцій.

5. Головному лікарю Українського центру державного санітарно–епідеміологічного нагляду Мельниченку М.Г.:
5.1. Забезпечити проведення аналізу рівня захворюваності на грип та гострі респіраторні інфекції, даних вірусологічних досліджень на теріторії країни з метою подальшого вдосконалення епідеміологічного нагляду, покращання профілактичних та протиепідемічних заходів, а також підготовки інструктивно–методичних документів і надання практичної допомоги на місцях.
5.2. Забезпечити методичне керівництво роботою вірусологічних лабораторій Автономної Республіки Крим, обласних, міських санепідстанцій та надання їм практичної допомоги у проведенні досліджень.

6. Українському центру грипу та гострих респіраторних інфекцій (Мухопад В.О.):
6.1. Щотижня протягом року подавати до МОЗ України інформацію про захворюваність на грип та ГРІ в контрольних містах.
6.2. Вивчати особливості епідемічного процесу грипу в Україні, стан протигрипозного імунітету у населення, антигенну структуру та властивості виділених штамів вірусу грипу.
6.3. Удосконалювати лабораторну діагностику грипу та ГРІ.
6.4. Щороку розробляти рекомендації з профілактики грипу в залежності від особливостей циркулюючих збудників та стану імунітету у населення.
6.5. Проводити разом із Одеським науково–дослідним інститутом вірусології та епідеміології ім.І.І.Мечникова (Скрипченко Г.С.) роботу щодо створення
вакцин проти грипу для дітей та дорослих і передавати їх у встановленому порядку для впровадження Одеським підприємством з виробництва бакпрепаратів.
6.6. Організовувати семінари для вірусологів та епідеміологів стосовно проведення вірусологічного та епідеміологічного нагляду за грипом і ГРІ згідно з науковими рекомендаціями на сучасному рівні.

7. Українському центру інформації, технології і національного реєстру (Кортушин Г.І.), опорним базам Українського центру грипу та гострих респіраторних інфекцій забезпечити функціонування програми збору і опрацювання інформації щодо грипу та ГРІ і подавати відповідну інформацію до Головного санітарно–епідеміологічного управління МОЗ в період епідемії щоденно, в міжепідемічний період – 1 раз на тиждень.

8. Українському інституту громадського здоров’я (Пономаренко В.М.) забезпечити проведення санітарно–освітньої роботи серед населення з питань профілактики грипу і ГРІ.

9. Вважати таким, що не застосовується на території України, наказ МОЗ СРСР від 7 серпня 1990 року №327 «О защите населения от гриппа и других острых респираторных заболеваний».

10. Вважати такими, що втратили чинність, накази МОЗ УРСР від 16 грудня 1985 року №737 «О совершенствовании системы оперативной информации о заболеваемости гриппом и острыми респираторными вирусными инфекциями, работы Республиканского центра по грипу и острым респираторным заболеваниям» та №509 від 23 липня 1987 року «О корректировке тактики массовой вакцинопрофілактики гриппа».

11. Контроль за виконанням даного наказу покласти на першого заступника Міністра, головного державного санітарного лікаря України Некрасову Л.С., заступника Міністра Богатирьову Р.В.

Міністр

А.М.Сердюк

Затверджено
Наказом Міністерства охорони
здоров’я України від 09.02.98 №30

Положення
про Український центр грипу та гострих респіраторних інфекцій

1. Український центр грипу та гострих респіраторних інфекцій (надалі Центр) створено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16.12.85р. №737 без права юридичної особи.

2. Центр розташовано на базі лабораторії епідеміології та профілактики грипу та гострих респіраторних інфекцій Київського НДІ епідеміології та інфекційних хвороб ім.Л.В.Громашевського.

3. Центр створено з метою узагальнення ситуації з грипу та опрацювання щорічних прогнозів та рекомендацій в межах країни.

4. Основні завдання Центру:
– аналіз та узагальнення оперативної інформації щодо захворюваності на грип та гострі респіраторні інфекції в Україні;
– визначення характеру епідемічної ситуації та прогнозування динаміки епідемічного процесу, а також етіології епідемій в країні;
– надання методичної допомоги опорним базам;
– розробка та впровадження рекомендацій з епідеміологічного, вірусологічного та імунологічного нагляду за грипом та гострими респіраторними інфекціями.

5. Для виконання своїх завдань Центр:
– отримує та систематично опрацьовує дані щодо захворюваності населення України на грип та гострі респіраторні інфекції, оперативно інформує Міністерство охорони здоров’я, керівників управлінь охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
– на основі зведеної інформації визначає характер епідемічної ситуації та прогнозує динаміку епідемічного процесу;
– визначає етіологічну структуру грипу та гострих респіраторних інфекцій в динаміці на території України;
– проводить систематичне вивчення особливостей штамової структури популяції вірусів грипу, виявляє та вивчає нетипові та нові штами, визначає епідемічну потенційність циркулюючих штамів; проводить етіологічне розшифрування епідемій грипу та надає оперативну інформацію до Міністерства охорони здоров’я про появу штамів підвищеної патогенності;
– підтримує та своєчасно поповнює колекцію референс–штамів та місцевих штамів;
– підтримує та своєчасно поповнює колекцію референс–сироваток шляхом виготовлення;
– приймає до колекції та підтримує нові та атипові штами та проводить обмін штамами з центрами інших країн;
– узагальнює ситуацію з грипу та укладає щорічні етіологічні прогнози для України, а також надає рекомендації щодо проведення профілактичних та протиепідемічних заходів;
– надає методичну допомогу опорним базам;
– укладає та видає квартальні огляди Українського центру грипу та гострих респіраторних інфекцій з відображенням даних щодо захворюваності, етіології, лабораторної діагностики, профілактики та боротьби з грипом та іншими гострими респіраторними інфекціями.

6. Центр має право:
– одержувати необхідну інформацію, аналітичні та статистичні матеріали від закладів, підпорядкованих МОЗ та опорних баз Центру;
– одержувати штами вірусів грипу з лабораторій, лікарень, санітарно–епідеміологічних станцій, НДІ, виділені на території України;
– залучати спеціалістів науково–дослідних установ, підпорядкованих МОЗ, для підготовки і здійснення заходів, покладених на Центр;
– взаємодіяти з центрами інших держав (CDC–центр контролю за хворобами, США, м.Атланта; національною лабораторією, Великобританія, м.Лондон; Інститутом грипу Російської Академії медичних наук, м.Санкт–Петербург) та Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я.

7. Очолює Центр Керівник, який призначається Міністерством Охорони Здоров’я.

8. Персональний склад Центру затверджує Керівник центру.

9. Центр має бланк із своїм найменуванням для листування.

10. Матеріально–технічне забезпечення діяльності Центру здійснює Київський НДІ епідеміології та інфекційних хвороб ім.Л.В.Громашевського.

Затверджено
Наказом Міністерства охорони
здоров’я України від 09.02.98 №30

Положення
про опорні бази Українського центру грипу та гострих респіраторних інфекцій

1. Опорна база Українського центру грипу та гострих респіраторних інфекцій (надалі Центру) організується за наказом Міністра охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, управління охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій із зазначенням:
а) керівника;
б) складу установ–виконавців та спеціалістів–виконавців;
в) поштової та телетайпної адрес та номера телефону для зв’язку з Центром.
Копії наказів, а також повідомлення щодо змін у структурі опорної бази та у складі виконавців направляються на адресу Центру.

2. Опорні бази у своїй діяльності керуються наказами МОЗ України та методичними вказівками Центру.

3. Опорні бази забезпечують:
а) подання даних щодо захворюваності населення на грип та ГРІ;
б) систематичну лабораторну діагностику грипу та інших ГРІ, виділення та визначення типу вірусів, для чого до опорної бази прикріплюються лікувально–профілактичні установи (поліклініки та лікарні для дітей та дорослих);
в) систематичне вивчення імунітету до вірусів грипу та ГРІ;
г) щомісячний епідеміологічний аналіз та узагальнення результатів вірусологічних, серологічних, імунофлуоресцентних досліджень щодо грипу та ГРІ;
д) направлення на вимогу Центру виділених в ході роботи базових вірусологічних лабораторій штамів вірусів грипу та інших респіраторних вірусів, а також всіх атипових штамів вірусів грипу та всіх штамів, що були виділені в міжепідемічний період.

4. Опорні бази Центру мають право:
а) одержувати інформацію з Центру щодо грипу та ГРІ;
б) направляти до Центру при узгодженні з ним спеціалістів для підвищення кваліфікації на робочому місці;
в) брати участь у розробленні та випробуванні діагностичних і профілактичних препаратів стосовно грипу та ГРІ.

Затверджено
Наказом Міністерства охорони
здоров’я України від 09.02.98 №30

Перелік
опорних баз Українського центру грипу та гострих респіраторних інфекцій

1. Вінниця – обласна санітарно–епідеміологічна станція.
2. Дніпропетровськ – обласна санітарно–епідеміологічна станція.
3. Донецьк – обласна санітарно–епідеміологічна станція.
4. Запоріжжя – обласна санітарно–епідеміологічна станція.
5. Київ – міська санітарно–епідеміологічна станція.
6. Львів – обласна санітарно–епідеміологічна станція.
7. Одеса – обласна санітарно–епідеміологічна станція.
8. Сімферополь – санітарно–епідеміологічна станція Автономної Республіки Крим.
9. Харків – обласна санітарно–епідеміологічна станція.
10. Чернігів – обласна санітарно–епідеміологічна станція.

Затверджено
Наказом Міністерства охорони
здоров’я України від 09.02.98 № 30

Перелік
міст, що подають інформацію до Українського центру грипу та гострих респіраторних інфекцій

Реєстр №1

Міста, санітарно–епідеміологічні станції яких надсилають «Термінове повідомлення про захворюваність на грип та гострі респіраторні інфекції (ГРІ)» до Українського центру грипу та гострих респіраторних інфекцій – щоденно, цілорічно

Київ

Реєстр №2

Міста, санітарно–епідеміологічні станції яких надсилають «Термінове повідомлення про захворюваність на грип та гострі респіраторні інфекції (ГРІ)» до Українського центру грипу та гострих респіраторних інфекцій – щотижнево, цілорічно, а в епідемічний період – щоденно:

 1. Вінниця
2. Дніпропетровськ
3. Донецьк
4. Запоріжжя
5. Київ
 6. Львів
7. Одеса
8. Сімферополь
9. Харків
10. Чернігів

Затверджено
Наказом Міністерства охорони
здоров’я України від 09.02.98 №30

Порядок
подання інформації про захворюваність на грип та ГРІ Українським центром грипу та гострих респіраторних інфекцій

Цілорічно Український центр грипу та гострих респіраторних інфекцій в четвер подає письмову інформацію (телетайпом) за минулий тиждень до Головного санепідуправління МОЗ України та опорних баз такого змісту:

Епідемічна ситуація щодо грипу та ГРІ у містах України
з ____ по 199_ року

Міста Захворюваність за тиждень №__ з___ по___ 199_ р. Захворюваність за попередній тиждень №__ з__ по___ 199_ р.
Абсолютне число На 10000 чоловік Епідемічний поріг Абсолютне число На 10000 чоловік Епідемічний поріг
Всього

+ знаменник – показник захворюваності на грип та інші ГРІ на протязі відповідного тижня минулого року

Коментар:

«___»______ 199_ року

Керівник Українського центру грипу
та гострих респіраторних інфекцій

На запит Головного санепідуправління Український центр грипу та гострих респіраторних інфекцій подає додаткову інформацію щодо захворюваності на грип та інші ГРІ.

Затверджено
Наказом Міністерства охорони
здоров’я України від 09.02.98 №30

Методичні рекомендації
Профілактичні, протиепідемічні, санітарно–гігієнічні заходи щодо грипу, організація роботи лікувально–профілактичних закладів у передепідемічний та епідемічний періоди

Організація заходів боротьби проти грипу під час епідемії визначається розробленим комплексним планом. План передбачає спільну роботу усіх служб та установ регіону у боротьбі з грипом і включає профілактичні та протиепідемічні заходи, що проводяться у передепідемічний та епідемічний періоди. Вони спрямовані на одночасний захист від захворювання на грип усього населення, в першу чергу, з груп «ризику».

В передепідемічний період медичні працівники виявляють та беруть на облік дорослих і дітей, віднесених до групи «ризику». Проводиться санація осіб з хронічними захворюваннями, профілактичні щеплення (в подальшому – неспецифічний сезонний захист).

Для імунізації використовують інактивовані та живі вакцини згідно з інструкцією до препарату.

Неспецифічна сезонна профілактика здійснюється серед дорослих та дітей з хронічними захворюваннями серцево–судинної, дихальної систем та серед осіб, що часто хворіють на ГРІ. Для сезонної профілактики грипу використовують імунокорегуючі і загальнозміцнюючі препарати в осінньо–зимовий періоди та навесні. Вказана профілактика орієнтована в основному на корекцію імунного статусу. Для таких осіб рекомендується постійне проведення загальновідомого комплексу загартовуючих процедур, самомасажу, ранкової гімнастики.

На початку епідемії грипу для підвищення несприйнятливості організму до захворювання здійснюється екстрена профілактика, яка організаційно поділяється на планову і вогнищеву. Екстрена профілактика проводиться серед персоналу закладів охорони здоров’я, дітей в дошкільних дитячих установах, школах, школах–інтернатах, працівників промислових підприємств, у вогнищах грипу (за місцем проживання, навчання, в стаціонарах і т.п.) з використанням таких препаратів, як оксолінова мазь, мефенамінова кислота, лейкоцитарний інтерферон, імуноглобулін і т.ін. до чіткого зниження захворюваності у колективі та населеному пункті.

Тривалість вогнищевої профілактики – від 2 днів (при негайному припиненні контакту з джерелом інфекції) до 5–7 (в умовах продовження контакту).

В післяепідемічний період проводиться диспансерний нагляд за перехворілими на грип та ГРІ в тяжких та ускладнених формах і їх реабілітація.

Робота санітарно–епідеміологічної станції

При епідемічному зростанні захворюваності на грип необхідно своєчасно визначити початок епідемії. Це є основним завданням епідеміологічного нагляду за грипом і ГРІ, що його проводять санітарно–епідеміологічні станції.

Головний державний санітарний лікар оперативно інформує комісію обл (міськ) держадміністрації з питань техногенно–екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій або комітет боротьби з грипом про початок епідемії. На підставі аналізу ситуації приймається рішення про введення в дію плану протиепідемічних заходів на адмінтериторії.

Керівництво та координацію взаємодій між усіма службами регіону під час епідемій грипу здійснює комітет боротьби з грипом. Її спеціалісти беруть участь у підготовці постанов постійної комісії з питань техногенно–екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій територіальної держадміністрації, наказів територіального управління охорони здоров’я та інструктивно–методичних матеріалів, заявок на протигрипозні засоби.

Для своєчасного проведення протиепідемічних заходів необхідно чітко визначити початок епідемії. З цією метою санепідстанціями проводиться щоденний та щотижневий облік і аналіз захворюваності на грип та гострі респіраторні інфекції серед різних вікових та соціальних груп, інших категорій населення. Ці матеріали використовуються для визначення епідемічного порога захворюваності. Встановлюється середній показник захворюваності за тиждень ряду попередніх неепідемічних років, вираховується середньоквадратичне відхилення та верхня толерантна межа вірогідних коливань середнього показника – це є епідемічний поріг, перевищення якого розцінюється як ознака початку епідемії.

Існує інший спосіб орієнтовного визначення початку епідемії. Це день або тиждень, коли показники захворюваності на грип та ГРІ (сумарно) в 1,5 разу перевищують сезонний рівень – середній показник захворюваності протягом того ж дня або тижня у спокійні від грипу попередні роки.

Протиепідемічні заходи у вогнищах

При появі групових захворювань у дитячих дошкільних та учбових закладах, гуртожитках, закладах лікувально–профілактичної мережі, на промислових підприємствах епідеміологи здійснюють епідеміологічне обстеження з метою визначення: джерел інфекції, меж вогнища, числа осіб, що знаходились у контакті з хворими; умов, які сприяли виникненню та розвитку групових захворювань (порушення режиму опалення, провітрювання, скупченість та ін.).

Для встановлення етіології захворювань застосовуються лабораторні методи. Від хворого в гострій стадії захворювання відбирають матеріал для вірусологічного та імунофлуоресцентного (ІФ) дослідження (носоглоточні мазки). При появі перших хворих на грип необхідно, щоб відбір матеріалу у домашніх вогнищах та в стаціонарі здійснювали фахівці вірусологічної лабораторії санітарно–епідеміологічної станції. Для серологічного дослідження парних сироваток крові беруть проби крові із пальця (не менш ніж 0,5 мл) у перший день обстеження вогнища та повторно через 2–4 тижні від хворих та контактних з ними у групі, палаті, спальні, помешканні.

Система протиепідемічних заходів, що застосовується у вогнищі грипу та інших ГРІ, повинна бути спрямована на припинення усіх ланцюгів епідемічного процесу:
– вплив на джерело інфекції – вчасне виявлення та ізоляція хворих з характерними клінічними проявами та стертими формами хвороби;
– припинення шляхів передачі – максимальне обмеження можливості поширення інфекції та виникнення вторинних захворювань (поточна дезінфекція, застосування марлевих масок та ін.);
– стимуляція несприйнятливості контактних осіб засобами екстреної профілактики.

Робота поліклінік у період епідемії грипу

Роботу поліклініки під час епідемії грипу організовує група, в яку входять головний лікар, його заступники, завідуючі терапевтичними відділеннями, інфекціоніст, статистик, старша медична сестра.

У кожній поліклініці розгортається грипозне відділення з окремим входом для хворих з підвищеною температурою. У дитячих консультаціях, поліклініках необхідно посилити роботу фільтра за рахунок виділення додаткового персоналу. Хворі діти обслуговуються вдома, але якщо вони відвідують поліклініку, то їх направляють у грипозне відділення.

Робота грипозного відділення організовується у дві зміни з 30–хвилинною перервою для вологого прибирання 2–3 рази за зміну, провітрювання, ультрафіолетового опромінення. У місцях найбільшого скупчення хворих (холи, коридори) встановлюються стаціонарні або пересувні ультрафіолетові опромінювачі, розраховані на роботу у присутності людей (екрановане ультрафіолетове опромінювання з направленням світлового потоку догори).

Для своєчасного обслуговування хворих залучаються додаткові спеціалісти. Лікарі забезпечуються готовим набором рецептів на найбільш уживані ліки, бланками направлень на обстеження, лабораторних досліджень та ін. Вводиться також видача листків непрацездатності на строк до 5 днів.

Для надання першої допомоги хворим вдома медичних працівників бажано забезпечити укладкою з необхідними ліками.

Організація роботи стаціонарів та відділень для госпіталізації хворих на грип

Під час спалаху грипу госпіталізації підлягають хворі з тяжким перебігом хвороби, ускладненнями та з обтяженим станом до початку хвороби. Показанням для госпіталізації є також неможливість організувати догляд за хворими вдома (самотні люди) та необхідність ізоляції хворих з гуртожитків, готелів та ін. Додатковий ліжковий фонд створюється з урахуванням того, що госпіталізації підлягають 1% хворих дорослих та 2,5% – дітей. В епідемію може захворіти до 20% дорослого і 40% дитячого населення. Загальна кількість ліжок у стаціонарі має бути, наприклад, у 2 рази меншою, ніж передбачена кількість хворих, що потребують госпіталізації.

При інфекційному стаціонарі (відділенні) обов’язково повинне бути реанімаційне відділення (палата) або відділення (палата) інтенсивної терапії.

Правильна оцінка стану хворого вже у приймальному відділенні стаціонару дає змогу відділити хворих, що потребують негайної допомоги, та розташувати їх у палаті інтенсивної терапії.

Режим роботи пологових будинків та відділень новонароджених у період епідемії грипу

Необхідно посилити контроль за станом здоров’я породіль, що надходять у відділення з обов’язковою термометрією, оглядом носоглотки.

При виявленні симптомів ГРІ породіллі госпіталізуються у спеціально виділені пологові будинки або обсерваційне відділення.

У випадку виникнення вогнища грипу або ГРІ в пологовому будинку:
– хворі новонароджені діти ізолюються в індивідуальні бокси з окремим обслуговуючим персоналом;
– за дітьми, що були в контакті з хворими, встановлюється нагляд з дворазовим вимірюванням температури та оглядом носоглотки. При виписуванні їх в карті вказують про контакт з хворими на грип для подальшого спостереження за місцем проживання;
– хворі та контактні матері переводяться в обсерваційне відділення;
– перед годуванням дитини хвора мати надягає стерильну маску. Після кожного годування пелюшки новонародженого міняють на свіжі;
– з метою екстреної профілактики грипу дітям, що були в контакті з хворими, рекомендують давати лейкоцитарний інтерферон (по 2–3 краплини в кожний носовий хід 2–3 рази на добу) та вводити по одній дозі (1 мл) внутрішньом’язово протигрипозний імуноглобулін.

В період епідемії грипу весь персонал пологового будинку працює в марлевих масках (4 прошарки), які замінюються кожні 3–4 години.

Режим в дитячих дошкільних установах та школах

Протиепідемічні заходи в дитячих установах залежать від характеру колективу:
– в будинках дитини проводиться щоденний огляд дітей з вимірюванням температури вранці та ввечері;
– в дитячих садках загальний ранковий огляд здійснюється вихователями.

Хворі діти, виявлені під час прийому, у колектив не допускаються, а того, хто захворів протягом дня, розміщують в ізоляторі до приходу батьків (в дитячих садках) чи до госпіталізації (у колективах інтернатного типу). Персонал з ознаками ГРІ до роботи в дитячі установи не допускається.

У період епідемії грипу припиняється допуск відвідувачів до дітей в установах інтернатного типу та обмежується або забороняється проведення масових дитячих заходів у закритих приміщеннях: дитячих ранків, кіносеансів, спортивних змагань, відвідин театру.

Якщо в групі виникають 3–5 випадків ГРІ, пов’язаних між собою загальним джерелом, інформація доводиться до відома районної санепідстанції і накладається карантин на 14 днів з моменту реєстрації останього випадку захворювання. В період карантину забороняється переведення із групи в групу та прийом дітей, які не були в контакті. Персонал карантинних груп повинен працювати в марлевих масках, які необхідно замінювати кожні 3–4 години.

У школах, школах–інтернатах, дитячих будинках при реєстрації 3–5 випадків ГРІ у класі (групи, спальні) проводяться такі карантинні заходи:
– раннє виявлення хворих силами вихователів, викладачів та санітарних постів;
– хворі учні із шкіл відправляються додому для лікування під наглядом поліклініки, хворі діти із шкіл–інтернатів і дитячих будинків госпіталізуються або розміщуються в ізолятори для медичного нагляду та лікування;
– в школах–інтернатах та дитячих будинках встановлюється щоденний медичний нагляд з вимірюванням температури, оглядом носоглотки контактних по класу, спальні.

В період епідемії посилюється проведення санітарно–гігієнічних заходів, а саме:
– дезінфекція посуду та предметів особистого використання (рушники, носові хустинки і т.ін.) шляхом кип’ятіння;
– поточна дезінфекція іграшок;
– провітрювання приміщень не менш 3 разів на день протягом 8–10 хвилин при відсутності дітей;
– вологе прибирання усіх приміщень двічі на день із застосуванням хлормістких препаратів (0,5% розчин хлорного вапна або 0,5% розчин хлораміну):
– опромінення стаціонарними або пересувними бактерицидними ультрафіолетовими лампами усіх групових приміщень;
– продовження часу перебування дітей на свіжому повітрі до 4 годин на день у відповідному одязі.

Для підвищення захисних сил організму дітям призначаються вітамінні препарати, адаптогени. Проводиться екстрена профілактика лейкоцитарним інтерфероном та оксоліновою маззю.

Профілактика грипу на промислових підприємствах

В передепідемічний період проводиться: засклення вікон, ремонт дверей, забезпечення нормальної роботи опалення, вентиляції, влаштовується місце для просушування одягу людей, які працюють на відкритому повітрі, та проводяться профілактичні щеплення.

Медичні працівники здоровпунктів складають реєстр осіб, що не були щеплені з медичних показань і підлягають екстреній профілактиці.

В період епідемії також здійснюється раннє лікування хворих з використанням антивірусних засобів та продовжується загальний комплекс санітарно–гігієнічних та протиепідемічних заходів.

Затверджено
Наказом Міністерства охорони
здоров’я України від 09.02.98 №30

Методичні рекомендації
Клініка грипу та гострих респіраторних інфекцій

Респіраторні вірусні інфекції займають чільне місце в лікарняній практиці. Проте розпізнавання їх на рівні дільничного лікаря викликає значні утруднення, особливо у спорадичних випадках, що якоюсь мірою пов’язано із проявами захворювання, спільними для багатьох респіраторних інфекцій.

Нижче подається клініка та диференційна діагностика найбільш поширених інфекцій – грипу, парагрипу, аденовірусної, респіраторно–синцитіальної, риновірусної та ін.

Грип. Інкубаційний період хвороби короткий – від кількох годин до 1 – 2 діб. Захворювання розвивається раптово: ознобом, підвищенням температури, біль в кінцівках та м’язах тіла, загальне нездужання, кволість, головний біль та ураження слизових оболонок верхніх дихальних шляхів. Одужання при відсутності ускладнень починається з 4–5 дня, але в період окремих епідемій тривалість захворювання може бути різна. Це обумовляються особливостями вірусу, різною чутливістю населення до нього та деякими екзогенними факторами.

Для грипу властивий епідемічний характер хвороби, швидкий розвиток її та типова для вірусного ураження картина крові – лейкопенія з лімфоцитозом при низьких показниках швидкості осідання еритроцитів.

Парагрипозні захворювання. Це гостре ураження дихальних шляхів парагрипозними вірусами. Клінічно проявляється помірно вираженим синдромом загальної інтоксикації і катаральним станом слизових оболонок верхніх дихальних шляхів з переважним ураженням гортані, яке у дорослих часто обмежується зміною тембру голосу.

Відзначаються не таким бурхливим перебігом, меншою вираженістю загальної інтоксикації та інтенсивності головного болю, як у хворих на грип. В міжепідемічний період вони займають основне місце в захворюваності не лише серед дітей, а й серед дорослих, і становлять близько 20% по відношенню до всієї групи респіраторних вірусних захворювань.

Дорослі на парагрип хворіють не так часто і переносять хворобу легко. У дітей парагрип має більш тяжкий перебіг з високою температурою, досить часто уражаються легені.

Аденовірусні захворювання. Особливою відзнакою аденовірусних захворювань є одночасне ураження слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, кон’юнктив, лімфоїдної тканини, клінічний поліморфізм і виражений ексудативний компонент. Із клінічних синдромів при аденовірусних захворюваннях спостерігаються: ринофарингіт, ринофаринготонзиліт, ангіни, ринофарингобронхіт, пневмонія, фарингокон’юнктивальна лихоманка, плівчастий і фолікулярний кон’юнктивіт, аденовірусний поліаденіт, мезоаденіт та ураження центральної нервової системи (поліневрит, менінгоенцефаліт).

При аденовірусних захворюваннях на відміну від грипу підвищення температури навіть до високих цифр не супроводжується значним порушенням загального стану хворого, головний біль не інтенсивний або відсутній. Уражається, головним чином, слизова оболонка глотки та мигдалики з реакцією регіонарних і досить часто віддалених лімфатичних вузлів, а у частини хворих навіть селезінка.

Виражений ексудативний компонент, в зв’язку з чим риніт проявляється не відчуттям закладання носа або незначним виділенням, як це буває у хворих на грип і парагрип, а рясним серозним виділенням.

Цим захворюванням властивий «повзучий» характер процесу, поява під час захворювання нових спалахів та перехід однієї клінічної форми в іншу. Все це зумовлює тривалий, хвилеподібний перебіг хвороби із загостреннями, рецидивами та довгим гарячковим періодом.

Респіраторно–синцитіальні захворювання. Чутливість до цієї хвороби становить 100% у дітей до року. З віком вона знижується і вже в 3 роки і старше залишається близько 30%. Хвороба характеризується ураженням дихальних шляхів з швидким поширенням патологічного процесу на бронхи та легені. Школярі та дорослі хворіють рідко, здебільшого в легкій формі.

При цьому уражаються різні відділи дихального тракту і в залежності від нього можуть розвиватись різні синдроми: риніт, ринофарингіт, ларингіт та інші з помірною температурною реакцією.

У дітей молодшого віку виникає пневмонія або бронхіоліт. При цьому виявляється задишка, під час дихання втягуються міжреберні проміжки, впадає в очі пероральний акроціаноз, часто астматичний синдром та дихальна недостатність.

Риновірусні захворювання. Основні клінічні синдроми: риніт, ринофарингіт. Реєструються захворювання в основному серед дорослих, але бувають і у дітей. Для виникнення захворювання, крім зараження вірусом, потрібні ще відповідні умови, зокрема, похолодання, зміни вологості повітря та ін. Хвороба супроводжується легким загальним нездужанням і субфебрильною температурою. Здебільшого хворі переносять її «на ногах» і лише невелика частина змушена 1–3 дні дотримуватись ліжкового режиму.

Ураження дихальних шляхів риновірусної природи розвивається подібно до грипу раптово, але відрізняється майже відсутністю інтоксикації та значним проявом місцевих змін. Виникає риніт чи ринофарингіт з вираженою ринореєю, яка і є провідним або навіть єдиним симптомом. Загальний стан хворого мало порушений, хворі якщо і скаржаться на головний біль, то він незначний, вони відчувають невелику кволість, ломкість у тілі, температура нормальна або субфебрильна і лише в поодиноких випадках вона сягає 38°C чи вище. Картина периферичної крові, як і при інших інфекціях із групи респіраторних, не викликає діагностичних сумнівів.

Ентеровірусні захворювання. Для них характерний клінічний поліморфізм. Розрізняють такі клінічні форми: епідемічна міалгія, серозний менінгіт, герпетична ангіна, мала хвороба, гостре респіраторне захворювання, гастроентерит, енцефаломіокардит. В більшості випадків у одного хворого буває 2 і більше клінічних форм. Інкубаційний період від двох до десяти днів.

Спільним у прояві цих інфекцій та грипу є гострий початок хвороби, сильний головний біль, блювання, нудота. Поліморфізм клінічних проявів допомагає відрізнити ентеровірусні захворювання від респіраторних інфекцій іншої етіології. Важливо також враховувати епідемічну ситуацію.

Необхідність диференціації грипу та інших респіраторних захворювань з Коксакі–інфекцією виникає у тих випадках, коли перші перебігають з переважним ураженням центральної нервової системи. В епідемічних вогнищах Коксакі–інфекції менінгіт досить часте явище, в той час як у хворих на грип запальні зміни головного мозку спостерігаються рідко. Головним чином при грипі страждають від функціональних розладів нервової системи, як наслідку загальної інтоксикації. При цьому грипозний менінгіт характеризується однотипністю. При Коксакі–інфекції досить часті і суміжні прояви хвороби (герпангіна, міалгія, плевродинія, кишкові розлади та ін.).

Грип чи інші респіраторні хвороби іноді доводиться диференціювати з початковою стадією орнітозу, де теж спостерігаються симптоми ураження верхніх дихальних шляхів (фарингіт, ларингіт. трахеїт, бронхіт). Бувають ознаки загальної інтоксикації, хоч і менш виразні, ніж у хворих на грип. Але при орнітозі збільшується селезінка, печінка, значно зростає швидкість осідання еритроцитів. Велике значення має епідеміологічний анамнез, тобто зв’язок з птахами чи контакт з голубами або папугами.

Досить часто не лише в дитячій практиці, а й у дорослих за грип приймають кір. Гострий початок хвороби, значне підвищення температури, катаральні зміни слизових оболонок верхніх дихальних шляхів властиві обом хворобам. Правильному вирішенню питання допомагає грунтовно зібраний анамнез як відносно перенесених хвороб, так і спілкування з іншими хворими, а також наявність кон’юнктивіту із слизово–гнійними виділеннями, плями Бєльського–Філатова–Копліка на внутрішній поверхні щік та губів. На 4–5 день хвороби, коли з’являється плямиста висипка на шкірі з відповідно етапним висипанням, необхідність в диференціації цих інфекцій відпадає.

Ураження органів дихання мікоплазмою пневмонії спостерігаються або у вигляді поодиноких випадків, або епідемічних спалахів. Пневмонія розвивається як ускладнення гострого респіраторного захворювання, або як самостійна хвороба. В обох випадках вона здебільшого починається поступово, можливий і гострий початок. У перші дні хвороби хворі скаржаться на загальне нездужання, погане самопочуття, невеликий озноб, головний біль. Приблизно у третини хворих буває нежить, біль у горлі, хриплий голос, майже завжди – невеликий кашель, сухий або з виділенням слизового харкотиння. Температура невисока. Хвороба в середньому триває 10–14 днів. Розвивається атипова пневмонія, яка протікає з відсутністю терапевтичного ефекту при використанні пеніциліну та сульфаніламідних препаратів.

Важливе значення має своєчасне розпізнавання ускладнених форм грипу, зокрема у випадках розвитку гострих пневмоній, а також уражень нервової системи. В клінічній діагностиці пневмоній, як ускладнення грипу, окрім класичних симптомів, необхідно надавати відповідне значення таким ознакам, як задишка в спокійному стані хворого, її поява чи посилення при незначному фізичному напруженні, тахікардія, яка не відповідає висоті температури та стану хворого, відчуття стискання в грудній клітині, зміна характеру дихання і наявність лише сухих хрипів над обмеженою ділянкою легень. Перелічені симптоми у хворого на грип з вираженою загальною інтоксикацією і незначним катаром верхніх дихальних шляхів дозволяє підозрювати гостру пневмонію як ускладнення. Вирішальне значення в діагностиці таких форм захворювання має рентгенобстеження.

Необхідно пам’ятати, що на підставі тільки клінічних даних в діагностиці грипу чи інших респіраторних вірусних захворювань діагноз може бути лише попередній. Етіологічний діагноз як в спорадичних випадках, так і при епідемічних спалахах неможливий без вивчення динаміки антитіл в сироватці крові протягом хвороби, виявлення відповідних антигенів в біологічних субстратах (крові, спинномозковій рідині, мазках із носа і носоглотки) методом флуоресціюючих антитіл або виділення самих вірусів. У випадках бактерійних ускладнень необхідне обстеження хворих і відносно збудників – мікробів.

При формулюванні діагнозу необхідно писати: грип, парагрип, аденовірусне, риновірусне чи ентеровірусне захворювання з обов’язковим відзначенням провідного синдрому, тяжкості перебігу та ускладнень.

Провідними синдромами слід вважати: локалізацію процесу в дихальних шляхах, характер ураження (напр.: катаральний кон’юнктивіт при аденовірусному захворюванні або зміни з боку центральної нервової системи). Пневмонію слід розглядати індивідуально, в більшості випадків як ускладнення основного вірусного захворювання і переважно вірусно–бактеріальної природи. У дітей досить часто пневмонія розвивається як первісний прояв вірусної інфекції. При лабораторному підтвердженні в діагнозі необхідно відзначити результати дослідження. Приклади формулювання діагнозу:
– грип з менінгеальним синдромом, тяжкий перебіг, виділено вірус грипу А;
– парагрипозне захворювання (ринофаринголарингіт), синдром крупу, середньої важкості перебіг, приріст антитіл до 3–го типу ПГ–вірусу;
– ентеровірусне захворювання (серозний менінгіт), тяжкий перебіг, виділено вірус Коксакі А2;
– респіраторно–синцитіальне захворювання (бронхіт з астматичним синдромом), важкий перебіг, приріст антитіл до РС–вірусу;
– риновірусне захворювання (ринофарингіт), легкий перебіг, позитивна імунофлуорисценція.

Лікування хворих на грип та гострі респіраторні інфекції

У комплексному лікуванні грипу і грипоподібних захворювань передбачається вплив на життєдіяльність збудника, підвищення захисних сил організму, корекція порушених життєво важливих функцій, а також профілактика поширення інфекції та розвитку ускладнень.

Важливе значення в лікуванні захворювань цієї групи належить дотриманню ліжкового режиму протягом усього періоду підвищення температури і ще 2–3 дні після її нормалізації. Значне полегшення хворі відчувають після гірчичників на грудну клітину або гірчичних обгортань, парових інгаляцій з відварів лікарських рослин (евкаліпта, м’яти, цвіту липи, гілочок смородини, берези та ін.). Для виведення з організму отруйних речовин доцільно радити теплі напої з малиновим варенням, медом, лимоном, відвар липового цвіту, фруктові соки, узвари, морси.

Їжа хворого має бути смачною, привабливою, висококалорійною з достатньою кількістю вітамінів, легкозасвоюваною. В період підвищеної температури бажана молочнорослинна їжа з обмеженням харчової солі. В тяжких випадках необхідно слідкувати за станом слизової оболонки ротової порожнини та випорожненнями.

Важливі ізоляція хворого та систематичне провітрювання приміщення, де він мешкає.

Етіотропне лікування хворих на грип ще остаточно не розроблене. Серед препаратів, які можуть бути призначені як етіотропні, такі: специфічний, протигрипозний чи плацентарний гамаглобулін, імуноглобулін направленої дії Одеського НДІ вірусології та епідеміології, лейкоцитарний інтерферон для інстиляції у ніс, а при ураженні центральної нервової системи – високоактивний лейкоцитарний інтерферон, лаферон, лейкинфірон внутрішньом’язово.

У вигляді 0,25–0,5% мазі можуть бути використані оксолін і теброфен. Їх використовують для змазування носових ходів 2–3 рази на день.

Знайшов широке втілення ремантадин. За ефективністю йому не поступається мефенамінова кислота, яку слід приймати по 0,25г 3 рази в день протягом перших 4–5 днів хвороби. Дещо менш позитивні наслідки спостерігаються при використанні карбабензпіриду в такій самій дозі. Дія цих препаратів, синтезованих вченими України, пов’язана з їх інтерфероностимулюючим ефектом. Слід пам’ятати, що всі препарати, які безпосередньо чи проміжним шляхом здійснюють противірусний ефект, необхідно призначати в перший–третій дні хвороби, бо пізніше доцільність їх використання значно зменшується.

Зважаючи на клінічні прояви хвороби, при необхідності можуть бути використані відповідні патогенетичні та симптоматичні заходи. Призначення антипіретичних, антимікробних та інших препаратів без обгрунтованої потреби для їх використання недоцільно.

В ускладнених випадках, зокрема при пневмоніях, синуситах, отитах, ангінах, коли провідна роль належить бактерійній інфекції, призначають антивірусні і антимікробні препарати. Вибір останніх грунтується на характері та етіології ускладнення, тяжкості перебігу хвороби.

В тяжких випадках необхідна дезінтоксикація шляхом внутрішньовенного введення плазмозамінників, 5–10% розчину глюкози, фізіологічного розчину з додаванням протигістамінних препаратів та таких, що підвищують діурез. При необхідності, в залежності від стану хворого, серцеві глікозиди та ін. При проведенні інфузійної терапії слід пам’ятати про оптимальні кількості рідини, залежно від стану серцевої діяльності, тиску в системі легеневої артерії.

Надзвичайно тяжкий перебіг потребує призначення коротким курсом глюкокортикоїдів, антиферментних препаратів, заходів щодо запобігання та лікування ДВЗ–синдрому (синдрому дисимінованого внутрішньосудинного згортання), підтримки серцево–судинної діяльності (серцеві глюкозиди, кардіотоніки, препарати, що регулюють коронарний та периферичний кровообіг). Важливим в патогенетичній терапії є нормалізація прохідності бронхів і дренажної їх функції.

У зв’язку з розвитком імунологічної недостатності при вірусних захворюваннях, особливо у хворих з ускладненнями, виникає потреба доповнити лікувальний комплекс імуномодуляторами. В цьому відношенні застосування мефенамінової кислоти по 0,25г три рази на день після їжі протягом перших 10 днів хвороби і лікування дає добрі результати. Позитивний вплив справляють на хворого також продигіозан, метацил, нуклеїнат натрію. Важливим доповненням в лікуванні пневмонії є фізіотерапевтичні методи, масаж.

При лікуванні хворих з переважним ураженням нервової системи (менінгеальний, менінгоенцефалітичний синдроми) необхідна своєчасна діагностика. В таких випадках слід звертати увагу на гіпертензивний характер головного болю, особливо коли він супроводжується нудотою, блюванням, запамороченням та підсиленням його інтенсивності при зміні положення голови або переході хворого у вертикальний стан. Таких хворих слід обов’язково госпіталізувати. Маніфестні симптоми (ригідність потиличних м’язів, симптоми Керніга і Брудзинського) можуть виявлятись дещо пізніше, і тому орієнтація лише на них зумовить запізнілу діагностику. В стаціонарних умовах хворим необхідна спинномозкова пункція, яка проводиться у положенні лежачи, спинномозкова рідина випускається повільно, у невеликій кількості, мандрен з голки не виймається. При наявності високого тиску необхідна дегідратація осмотичними діуретиками (якщо немає протипоказань), такими як манітол, сорбітол, сечовина. Останні необхідно поєднувати з салуретиками.

У тяжких випадках лікування доповнюється коротким курсом глюкокортикоїдів, антигістамінними препаратами, вітамінани групи В і С, препаратами, що покращують мікроциркуляцію та реологічні властивості крові.

У випадках психомоторного збудження та корчів вводиться внутрішньовенно 20% розчин оксибутирату натрію або седуксен чи реланіум. Внутрішньом’язово можна ввести магнія сульфат.

Значно рідше у хворих на грип і гострі респіраторні захворювання можуть розвиватись запальні процеси у головному мозку та його оболонках. В таких випадках поруч з переліченими ознаками виявляються порушення мови, пірамідна недостатність, відповідні парези та паралічі (на місці ураження). На відміну від менінгеального та енцефалітичного синдромів, у таких хворих, крім високого внутрішньочерепного тиску, спостерігаються запальні зміни в спинномозковій рідині (лімфоцитарний плеоцитоз, рідкогіперпротеїнорахія). Виникнення бульбарних або спинальних розладів потребує термінового лікування таких хворих в умовах реанімаційних відділень.

Затверджено
Наказом Міністерства охорони
здоров’я України від 09.02.98 №30

Методичні рекомендації

Методи лабораторної діагностики грипу та гострих респіраторних інфекцій
Вірусологічний нагляд та етіологічне прогнозування епідемічного процесу грипу та ГРІ

Для визначення етіології, прогнозування епідемічного процесу грипу та цілеспрямованого здійснення профілактичних і протиепідемічних заходів необхідно систематично вивчати динаміку штамової структури популяції вірусів грипу. З цією метою вірусологічними лабораторіями обласних та міських санітарно–епідеміологічних станцій України ведеться постійна ізоляція вірусів від хворих на грип та ГРІ. При цьому вирішуються два завдання:

1. Виділення вірусів грипу в міжепідемічному періоді – як можливих збудників майбутніх епідемій.
2. В епідемічний період – визначення етіології епідемічних спалахів і епідемій, вивчення штамової структури популяції вірусів грипу.

Ідентифікація ізолятів вірусів грипу проводиться обласними та міськими вірусологічними лабораторіями за допомогою комерційних діагностичних сироваток роду (А, В, С) та серотипу A (H1N1, H2N2, H3N2). Після цього бактеріально чисті алантоїсні або культуральні рідини доставляються в термосі з льодом до Українського центру грипу для підтвердження правильності ідентифікації та подальшого вивчення штамової структури ізольованих вірусів. Для кожного ізоляту оформляється паспорт.

Аналіз результатів дослідження антигенної структури популяції вірусу грипу вірусологічними лабораторіями та Українським центром грипу в співставленні з матеріалами попередніх епідемій в Україні, матеріалами центрів сусідніх держав та Всесвітньої організації охорони здоров’я дають можливість Українському центру грипу прогнозувати етіологію наступних епідемій грипу в Україні.

Відбір матеріалу для ізоляції вірусів

Оптимальним строком відбору матеріалів є перші дві доби від початку захворювання.

Для відбору матеріалу використовуються такі середовища:

1. Розчин Хенксу (середовище 199, Ігла) з 0,5% желатину або бичачого сироваткового альбуміну (БСА);
2. Забуферений фізіологічний розчин (ЗФР) – 0,01 М фосфатно–буферний розчин, рН 7,2–7,4; 0,15 М хлористого натрію з 0,5% БСА.

Перед виїздом у вогнище середовища розливають по 0,5мл в пробірки, додають по 400ОД/мл пеніциліну, 200 мкг/мл стрептоміцину, 100мкг/мл неоміцину, 100ОД/мл мікостатину (якщо матеріал використовується для виділення мікоплазми пневмонії, антибіотики у середовище не додають).

Секрети слизових оболонок з носа та горла хворих беруть окремими сухими стерильними ватними (або марлевими) тампонами, занурюють у пробірку із середовищем, закривають пробкою, маркірують та доставляють у лабораторію у термосі з льодом, не допускаючи заморожування.

В лабораторії тампони вижимають у центрифужну пробірку з середовищем, центрифугують 20 хвилин при 2–3тис.обертів на хвилину і температурі 4°C. Надосад використовують для:

1. Інокуляції курячих ембріонів та культур клітин, а осад – для методу імунофлюоресцентної мікроскопії (експрес–діагностика).
Обов’язковому вірусологічному дослідженню підлягає секційний матеріал від померлих хворих з діагнозом пневмонії або ГРІ. При патолого–анатомічному розтині трупу для дослідження відбирають шматочки легенів, трахеї і зіскоб з неї. З метою деконтамінації відібрані шматочки без ознак геморагії та некрозу одразу занурюють у стерильний посуд з сумішшю рівних частин гліцерину та забуференого фізіологічного розчину і залишають при 4°C протягом доби. Перед дослідженням шматочки тканин двічі відмивають у чашках Петрі стерильним фізіологічним розчином, подрібнюють ножицями і у стерильній ступці розтирають з піском, додаючи фізіологічний розчин до отримання 20–30% суспензії, яку центрифугують при 10тис. об/хв. 20 хвилин. Надосадкову рідину використовують для:
2. Зараження курячих ембріонів або культур клітин. З метою підвищення ефективності ізоляції вірусу грипу, змиви та центрифугат попередньо концентрують, додаючи рівний об’єм стерильної 2% суспензії еритроцитів морської свинки, суміш струшують та витримують при перемішуванні у льодовій бані 20 хвилин. Еритроцити осаджують центрифугуванням (1000об/хв.), до осаду додають 0,4–0,6мл забуференого фізрозчину і використовують для зараження курячих ембріонів (рН = 7,2).
3. При виділенні аденовірусів до змиву додають чутливу стабільну лабораторну лінію культури відмитих розчином Хенксу клітин з розрахунку 100тис. на 1мл.

Одержану суміш витримують 1,5 години при 20°C, час від часу перемішуючи. Після осадження клітин центрифугуванням надосад зливають, клітини ресуспендують у половинному об’ємі середовищем, що містить 5% БСА або ембріональної телячої сироватки і вносять по 0,5мл у пробірки для вирощування.

Для концентрації інших вірусів збудників ГРІ використовують поліетиленгліколь ММ 6000, 30% розчин якого, стерилізований кип’ятінням, може зберігатися при 4°C один місяць, і стерильний поліглюкін–кровозамінник вітчизняного виробництва. До 5мл досліджуваного змиву додають 4мл 30% поліетиленглюколю та 2мл поліглюкіну. Суміш струшують декілька разів на протязі однієї години та центрифугують 20 хвилин при 2тис. об/хв. при 4°C. Надосадкову рідину зливають, осад ресуспендують в 0,4–0,6 безсироватковим середовищем або забуференим фізіологічним розчином з 0,5% желатину або БСА. Концентрат використовують для зараження курячих ембріонів або культур клітин. Підготовлені зразки до зараження повинні зберігатись при 4°C. Якщо немає можливості заразити біосистему в найближчі 48 годин після відбору, їх необхідно зберегти до дослідження в ампулах в суміші сухого льоду зі спиртом або в холодильнику при –70°C у рідкому азоті.

Порядок виділення вірусу грипу

Вірус грипу роду А і В виділяють та культивують на курячих ембріонах і первинних культурах клітин нирок ембріонів людини, курки та ін.тварин. Використання курячих ембріонів і культур клітин необхідне для найбільш успішної ізоляції вірусу А і В, оскільки ефективність репродукції в цих системах коливається із року в рік і залежить від особливостей циркулюючих штамів. Курячі ембріони 10–11–денного віку заражають за звичною методикою, вводячі матеріал по 0,1мл в амніотичну та алантоїсну порожнини. Одним зразком заражають 3 ембріони.

Залишок матеріалу використовують для засіву на стерильність (середовище 199 без антибіотиків, бульйон та ін.).

Заражені ембріони інкубують в термостаті при 33–34°C 72 години, після чого охолоджують на протязі 16 годин при 4°C або 30 хвилин при – 20°С. Після охолодження пастерівською піпеткою відбирають в стерильні пробірки рідину з амніотичної та алантоїсної порожнини і перевіряють її на вміст вірусу грипу в реакції гемаглютинації (РГА).

РГА ставлять з використанням 1% суспензії еритроцитів морської свинки (або людини 0 групи, які можуть бути більш чутливі для виявлення вірусу при ранніх пасажах). Курячі еритроцити рекомендують застосовувати, коли вірус вже адаптований до курячих ембріонів. Для збільшення титрів до рівня, який може визначитися в реакції гемаглютинації, інколи необхідно додатково зробити 2–3 «сліпих» пасажі.

Зібрану рідину, яка містить вірус, освітлюють центрифугуванням 10 хвилин при 10тис.обертів і зберігають надосад при 4°C до наступного зараження курячих ембріонів. Якщо алантоїсна рідина містить вірус, перед інокуляцією її розводять розчином Хенксу або забуференим фізрозчином до концентрації вірусу 10–100ГАО/мл.

Для виділення вірусу грипу С матеріал необхідно вводити тільки в амніотичну порожнину (вірус не репродукується в алантоїсній) 7–денних ембріонів (під контролем овоскопу, ембріон знаходиться в горизонтальному положенні) і інкубують при 33°C п’ять діб.

При використанні пермісивних для вірусу грипу культур клітин спостерігають цитопатичні зміни у вигляді легкої вакуолізації або прозорості клітин, які швидко дегенерують. Цитопатична дія (ЦПД) може проявитись лише після кількох «сліпих» пасажів. Присутність вірусу в клітинах визначається в реакції гемадсорбції, яка значно випереджає появу ЦПД. Реакція ставиться із свіжими еритроцитами морської (гвінейської) свинки. Гемадсорбцію починають ставити та враховувати з контрольних незаражених пробірок, з яких зливають підтримуюче середовище. В кожну пробірку додають по 0,1мл розчину Хенксу і 0,2 мл 0,4% суспензії із еритроцитів морської свинки. Пробірки з культурою залишають клітинами вниз на 10 хвилин при 18–20°C. При позитивній гемадсорбції в полі зору мікроскопа клітини, щільно вкриті прикріпленими еритроцитами, що не змиваються при струшуванні. Позитивна гемадсорбція в контрольних пробірках свідчить про те, що культури містять сторонній гемадсорбуючий агент, тому необхідно повторити дослід на іншій партії культур клітин.

Якщо в контролях гемадсорбція негативна, враховують реакцію в інших дослідних пробірках. При негативній гемадсорбції пробірки струшують і вдруге враховують ще раз через 10хв. Якщо при повторному обліку реакція негативна, ці проби використовують для наступного пасажу. При позитивній гемадсорбції з культуральним середовищем ставлять реакцію гемаглютинації з 0,4% суспензією еритроцитів морської свинки (або «0″ групи крові людини) і 0,5% суспензією еритроцитів курей.

Якщо титр гемаглютинінів в якій–небудь культуральній рідині 1:8 або більше – цей зразок залишають для первинної ідентифікації реакції інгібіції гемаглютинації (РІГА) з комерційними діагностичними сироватками (як вказано в поясненні до них).Реакцію ставлять при кімнатній температурі. В разі негативної РІГА – пробу повторюють, інкубуючи суміші розведених діагностичних сироваток з дозами вірусу при 4°C протягом ночі, проводячи реакцію на лотках з льодом.

Якщо в пробах з позитивною гемадсорбцією титр гемаглютинінів 1:4 або менше (з еритроцитами морської свинки і курки) матеріал використовують для подальших пасажів.

Перед відправленням в Український центр грипу для їх подальшого вивчення виділені ізоляти ще раз пасують в курячих ембріонах для підвищення титру та одержання більшого об’єму.

Виділення та ідентифікація інших респіраторних вірусів

Ізоляція аденовірусів. Аденовіруси можуть бути ізольовані від хворих до 7 дня від початку захворювання з слизу носа, горла, кон’юнктиви та секційного матеріалу.

Змиви після доставки в лабораторію для зберігання до засівання швидко заморожують в суміші сухого льоду із спиртом при –70°C. Зберігають проби після заморожування при – 15–20°C до 7 днів.

Матеріалом заражують по 4 пробірочних культури клітин нирок ембріона людини, HELA або HEP–2.

Інкубація продовжується 5–6 годин, після чого в пробірки додають підтримуюче середовище (середовище 199 з 5% сироватки новонароджених телят або 5% лактальбуміну).

Для аденовірусів характерна епітеліотропність, специфічний тип дегенерації клітин культури і швидке підкислення середовища. При необхідності пасування культуральну рідину зливають, клітинний шар механічно руйнують, і клітини разом із залишками середовища об’єднуют в одну пробірку. Потім пробірки 3 рази швидко заморожують і відтаюють, центрифугують і надосад використовують для наступного пасажу. При наявності характерної дегенерації клітин вміст пробірок об’єднують, двічі заморожують, – розморожують та інфікують культуру клітин як нерозведеним вірусом, так і розведеним від 10 з відхиленням в I логарифм (по 4 пробірки). Результати титрування обробляють статистично за Рідом і Менчем, а титр виражають в ТЦД 50/0,2мл.

Ідентифікацію цитопатогенного агента з аденовірусами проводять також за допомогою реакції зв’язування комплементу (РЗК) згідно з інструкцією.

Для доказу того, що виділений цитопатогенний агент викликав захворювання у хворого, ставлять реакцію нейтралізації цитопатогенної активності вірусу парними сироватками хворого, які відбирають на початку захворювання та після 2–4 тижнів. Сироватки попередньо звільняють від неспецифічних інгібіторів. Антиген в дозі 100 ТЦД 50/0,2мл змішують з рівними об’ємами розведень першої і другої сироваток, інкубують 1 годину при 37°C, і суміш антигену з антитілами по 0,2мл інокулюють в культури клітин.

Контролі: дози вірусу та сироваток, незаражені культури тканини. Якщо виділений агент викликав захворювання, титр нейтралізації другої сироватки повинен бути в 4 і більше разів вищим, ніж перший.

 Виділення РС–вірусу (респіраторно–синцитіального).

Вірус відрізняється надзвичайною лабільністю і низьким титром в секретах хворого, що практично робить неможливим його ізоляцію із проб, які довго зберігалися. В зв’язку з цим слід доставляти чутливу культуру клітин (лінії HEP–2, HELA–сублінії Брістоль, клітини нирок ембріона людини) до ліжка хворого, де й проводять зараження. Якщо це неможливо, змиви із носа та глотки хворих дітей переносять у пробірки (склад середовища зазначений вище). Все це енергійно струшують і ставлять у льодову баню. Не допускається заморожування! В перші години після відбору матеріалу здійснюється інокуляція чутливих культур клітин. До складу культурального середовища для виділення РС–вірусів сироватки дорослих тварин не включають, бо вони можуть містити антитіла або інгібітори до РС–вірусу. Замість них використовують ембріональну телячу сироватку або БСА.

Заражену культуру інкубують при 37°C не менше 3–х тижнів, регулярно змінюючи середовище. ЦПД інфікованої тканини у вигляді синцитію спостерігається не завжди, що визначається багатьма факторами, в тому числі штамом вірусу, умовами культивування та типом клітин. Обробка клітин або проби ДЕАЕ–декстраном підвищує чутливість клітин до РС–вірусу. Кількість клітин, заражених РС–вірусом людини, може збільшуватись в 100 разів при додаванні 15мгк/мл ДЕАЕ–декстрану. В присутності високих концентрацій (близько 40%) сахарози інфекційність РС–вірусу стабілізується.

В культуральній рідині інфікованих клітин гемаглютинін РС–вірусу не виявляється. Адсорбція еритроцитів на клітинах, заражених РС–вірусом людини, не описана.

Індикація персистентного РС–вірусу в інфікованих клітинах здійснюється за допомогою імунофлюоресцентного забарвлення з поліклональною антисироваткою або твердофазного імуноферментного аналізу. При наявності дегенерації 75% клітинного шару в культурах клітин, в культуральній рідині визначають антиген РС–вірусу в РЗК з антитілами до еталонного штаму РС–вірусу. Реакцію нейтралізації для типування виділених РС–вірусів ставлять за загальноприйнятою методикою з використанням імунних сироваток морських свинок.

 Виділення парагрипозних вірусів (ПГВ).

Для виділення ПГВ використовують культуру ниркової тканини із 12–тижневих ембріонів людини (НЕЛ). Ідентифікація виділених штамів провадиться в реакції нейтралізації імунними сироватками в культурах клітин, в реакції затримання гемадсорбції та РІГА з еритроцитами морської свинки, курки та людини.

Реакцію гемадсорбції ставлять з 0,4% суспензією стерильних еритроцитів морської свинки (0,2мл), які вносять в заражені і контрольні пробірки без попереднього вилучення підтримуючого середовища. Штатив з пробами витримують клітинним моношаром вниз при 4°C 30–40 хвилин. Гемадсорбція спостерігається не раніше 4–5 днів після зараження культури клітин.

При негативних результатах, особливо в першому пасажі, пробірки з культурою клітин витримують в термостаті до 20 днів, гемадсорбцію ставлять через кожні 5 днів. Після другої реакції проводять часткову заміну середовища.

Ідентифікацію вірусів парагрипу здійснюють шляхом постановки реакції інгібіції гемадсорбції (РІГ) чи в реакції нейтралізації (РН).

РІГ ставиться на 15 пробірках HELA, в які вносять по 0,2мл матеріалу, що дав в попередньому пасажі позитивну гемадсорбцію. Підтримуюче середовище – середовище 199 без сироватки, інкубація – при 37°C. На 5 день зливають середовище, відмивають клітини розчином Хенкса і вносять в кожні 3 пробірки по 0,2 мл гіперімунної кролячої сироватки до 1,2; 3 і 4 типів вірусу ПГ в розведенні 1:10, а потім додають по 0,6 мл розчину Хенкса. Контакт 20 хвилин при 20°C, після чого в усі пробірки додають по 0,2мл 0,4% суспензії еритроцитів морської свинки і ставлять культуру на 30 хвилин при 4°C. Гемадсорбція відсутня в контролях культури і в тих пробірках, де тип вірусу збігся з типом однієї із гіперімунних сироваток.

Реакцію нейтралізації ПГ вірусів ставлять із 100 гемадсорбуючими одиницями в об’ємі 0,2мл. Цю дозу з’єднують з 0,2мл специфічної імунної сироватки кожного типу в розведенні 1:10 – 1:20 (з титром антитіл 1:80 – 1:160). Після 2–годинного контакту при 20°C в пробірки з культурою клітин вносять по 0,2мл суміші антигену з антитілом, добавляють середовище 199 і інкубують при 37°C. Для кожного типу сироватки беруть по три пробірки. Ставлять контроль вірусу.

Через 4–5 днів в усі пробірки вносять по 0,2мл суспензії еритроцитів і реєструють наявність або відсутність гемадсорбції. При позитивній реакції гемадсорбції в контролях вірусу, її відсутності в контролях культури та в пробірках, в які були внесені суміші вірусу і сироватки певного типу, все це свідчить про ідентичність виділеного вірусу даному типу сироватки.

Методи експрес–діагностики: люмінесцентної мікроскопії, імуноферментного аналізу та реакція пасивної гемаглютинації

Методи експрес–діагностики у своїй основі мають виявлення вірусних антигенів в мазках із зіву та носа хворих за допомогою специфічних противірусних глобулінів, мічених флуорохромами або ферментами. Ці методи використовуються в лабораторіях інфекційних стаціонарів для з’ясування природи гострих респіраторних інфекцій з метою:
– своєчасного призначення специфічних засобів етіотропної терапії;
– прогнозування подальшого перебігу хвороби і одужання;
– раціонального розміщення хворих за етіологічною ознакою.

Методи ранньої лабораторної діагностики використовують також для термінового розшифрування причин епідемічних спалахів з метою своєчасного проведення відповідних профілактичних і лікувальних заходів.

Поряд з імунофлуоресцентним методом діагностики грипу і ГРІ впроваджується метод імуноферментного аналізу.

Для експрес–діагностики аденовірусної інфекції використовують реакцію пасивної гемаглютинації з еритроцитарним діагностикумом.

Метод імунофлуоресцентної діагностики грипу та інших ГРІ

Імунофлуоресцентний метод (ІФМ) використовують для швидкої діагностики грипу, парагрипу, адено–, РС–вірусної інфекції та мікоплазми пневмонії, а також змішаних інфекцій.

В основі методу лежить здатність антигенів вступати в реакцію із специфічними противірусними антитілами, міченими флуорохромом.

Діагностика здійснюється у двох напрямках:

1. Виявлення вірусного антигену в клітинах циліндричного епітелію слизової оболонки носоглотки або у відбитках із секційного матеріалу;
2. Виявлення вірусного антигену в культурах клітин, інфікованих матеріалом від хворих.

Використовують прямий і непрямий методи імунофлуоресценції. При прямій модифікації методу використовують комерційні флуоресцентні глобуліни проти вірусів грипу, парагрипу, аденовірусів, РС–вірусів та інших. Для непрямого методу використовують противірусні імунні сироватки різних видів тварин і відповідні антивидові флуоресціюючі глобуліни.

За допомогою ІФМ етіологічний діагноз можна встановити через 2–3 години при дослідженні препаратів від хворих і через 24–48 годин – при зараженні культури клітин. Ефективність досліджень найвища в гострій фазі захворювання (перші 3 дні) і суттєво залежить від якості відбору матеріалу, приготування препаратів.

Взяття матеріалу для дослідження ІФМ.

Матеріалом для дослідження служать епітеліальні клітини зіву і носа. Перед введенням тампона ніс звільняють від слизу. Сухий стерильний тампон вводять у порожнину носа хворого по зовнішній стінці, злегка опускають донизу, вводять в нижній носовий хід на глибину 2–3см, вільною рукою злегка натискають на зовнішню стінку носа і обертовим рухом старанно знімають десквамований епітелій. Тампон опускають в пробірку з 2мл ФБР. Іншими тампонами збирають матеріал з другої половини носа, а також із задньої стінки ротоглотки. Матеріал, взятий від хворого, необхідно швидко (не пізніше 4–х годин) передати в лабораторію, а до цього зберігати в холодильнику при температурі 4°C.

В лабораторії пробірки з тампонами в ФБР добре струшують, тампони ретельно вижимають до стінок пробірки і викидають. Одержану суспензію клітин центрифугують протягом 5–7 хвилин при 2000об/хв. Для одержання осаду клітин циліндричного епітелію ФБР зливають одним легким рухом, осад клітин ресуспендують пастерівською піпеткою в декількох краплинах розчину, що залишився на дні пробірки і використовують для приготування мазків. На добре знежирені і сухі предметні скельця, які до використання зберігаються в етиловому спирті (96°) або в суміші Никифорова, наносять пастерівською піпеткою по одній краплині на кожну флюоресціюючу сироватку. Мазки висушують при кімнатній температурі. Після цього мазки фіксують в хімічно чистому (чистому для аналізу) безводному ацетоні, заздалегідь охолодженому до 2–4°C. Фіксовані мазки до фарбування флуоресціюючими глобулінами можуть зберігатися в холодильнику при 4°C протягом тижня.

Для дослідження секційного матеріалу використовують шматочки трахеї, бронхів і легенів розміром 0,5см, які перед приготуванням препарату промивають в стерильному фізіологічному розчині від крові. З слизової оболонки трахеї і бронхів препарат готують шляхом зіскоблювання скальпелем епітеліального покриву. Шматочки легенів після промивання підсушують фільтрувальним папером, роблять свіжий зріз і для отримання відбитку прикладають на ретельно знежирене предметне скло. Препарати підсушують і фіксують в охолодженому ацетоні 5хв.

Культури клітин, чутливих до того чи іншого збудника вірусної інфекції, в пробірках з покривними скельцями заражають матеріалом від хворих (надосадною рідиною, що залишилася після приготування мазків для МІФ).

Заражені пробірки ставлять в термостат. Через 24–48 год. скельця виймають з пробірок загнутою пастерівською піпеткою і кладуть на предметне скло, прикріплюють лейкопластирем, висушують і фіксують, як вказано вище. Краще користуватися для вирощування культури клітин і приготування препаратів пеніциліновими флаконами.

Фарбування препаратів прямим способом.

Флуоресціюючі сироватки перед використанням повинні бути перевірені в препаратах культур клітин, інфікованих відповідними вірусами. Протигрипозні препарати доцільно перевіряти в первинно–трипсинованій культурі курячої ембріональної нирки. Аденовірусні, парагрипозні і РС–вірусні сироватки – на будь–якій стабільній лабораторній лінії клітин, яка підтримує репродукцію вказаних вірусів (Hela, Hep т.і.).

Фарбуючим титром кон’югату вважається те його кінцеве розведення, яке дає чітку флуоресценцію в дослідному препараті при відсутності її в контрольному.

Препарати від кожного хворого фарбують флуоресціюючим глобуліном A(H1N1), A(H3N2), В, ПГ–1, 2, 3, РС–, аденовіруси, міколазма пневмонії, як вказано в інструкції до сироваток.

Фарбування препаратів за допомогою непрямого способу.

Використовують комерційні імунні противірусні сироватки з біологічними титрами не нижче 1:160 при робочому розведенні не нижче 1:2. Імунні сироватки можуть бути використані як в суміші, так і типові.

Для фарбування на препарати наносять 0,02мл імунної сироватки в робочому розведенні, поміщають у вологу камеру при 37°C на 30хв. Після фарбування препарати відмивають в проточній воді 40хв., наносять флуоресціюючі специфічні антивидові глобуліни. Контакт здійснюється у вологій камері при 37°C протягом 15хв. Відмивають фарбовані препарати так, як при прямому способі.

Оцінка результатів імунофлуоресценції.

При перегляді мазків звертають увагу на число і тип клітин, рівень їх світіння, наявність флуоресціюючих включень. В препаратах з носової порожнини людини найбільш часто зустрічаються клітини циліндричного та плиского епітелію, лейкоцити. Діагностичне значення має виявлення специфічного (яскраво–зеленого) світіння в 3–4 клітинах циліндричного епітелію, які мають келихоподібну або округлу форму з відповідно великим ядром і малою цитоплазматичною зоною. Локалізація світіння в клітинах частіше всього цитоплазматична, хоч при грипі і аденовірусній інфекції може бути ядерна. При наявності у хворого змішаної інфекції можна виявити одноразово два різних вірусних антигени з типовою локалізацією їх для тої чи іншої вірусної інфекції.

Лейкоцити і великі полігональні клітини з малим ядром (плиского епітелію) при аналізі препаратів до уваги не беруть.

При перегляді інфікованої і пофарбованої ФА культури клітин позитивний результат вважається при наявності достатнього яскраво–зеленого пофарбування структурних елементів клітин, які світяться в ядрі чи цитоплазмі <= і негативним (не дорівнює) при наявності слабкого дифузного світіння контурів клітин без чіткої диференціації клітинних структур порівняно з нефарбованою культурою клітин.

Контрольні дослідження.

При одночасному використанні різних флуоресціюючих глобулінів або імунних сироваток для дослідження мазків від хворих кожний з них є контролем для іншого. При роботі з культурою клітин необхідно мати як контроль незаражену культуру клітин (контрольні препарати) пофарбовані тими ж флуоресціюючими глобулінами.

Для перевірки специфічності флуоресценції проводять такі контрольні дослідження:

1. Обробка специфічним кон’югатом неінфікованих тканинних клітин;
2. Обробка неімунним і гетерологічним кон’югатом клітин, інфікованих вірусом;
3. Для зменшення специфічного світіння перед фарбуванням обробляють препарати неміченою імунною сироваткою.

Найбільш сучасним експрес–методом діагностики сьогодні вважається імуноферментний. Розроблені тест–системи для виявлення вірусів грипу А і В, РС–вірусу, мікоплазми пневмонії. В стадії розробки – тест–системи щодо аденовірусів, парагрипу, риновірусів. Постановка ведеться в полістиролових планшетах за загальноприйнятою методикою, облік реакцій проводиться за допомогою спектрофотометра (мультискана). Досліджується як матеріал безпосередньо від хворого, так і культуральна рідина інфікованих культур.

Методи серологічної діагностики грипу та інших ГРІ

Серологічна діагностика грунтується на виявленні приросту антитіл в парних сироватках хворих. Застосовують реакцію інгібіції гемаглютинації (РІГА), реакцію зв’язування комплементу (РЗК), реакцію пасивної гемаглютинації (РПГА), реакцію радіального гемолізу (РРГ). Враховуючи достатню інформативність цих методів, вони широко використовуються в епідеміологічному аналізі: визначення рівня колективного гуморального імунітету, ретроспективного аналізу природи епідемічних спалахів, оцінки імуногенної активності грипозних вакцин.

Для проведення серологічних реакцій як антигени використовують стандартні діагностикуми.

Реакція інгібіції гемаглютинації.

Використовується для діагностики грипу та парагрипозної інфекції. Метод грунтується на інгібіції гемаглютинаційної активності вірусу в присутності специфічних антитіл.

Для проведення РІГА з грипозними антигенами використовують 1% суспензію еритроцитів курей чи людини 0 (1) групи та діагностикуми із штамів, які резистентні до неспецифічних сироваткових інгібіторів. Реакція включає такі етапи роботи: підготовка сироваток, приготування робочої дози вірусу, суспензії еритроцитів, постановка реакції. Сироватки людини містять неспецифічні інгібітори, які спроможні затримувати гемаглютинацію і спотворювати результати РІГА. Перед постановкою реакції з грипозними діагностикумами парні сироватки від хворих розводять в 10 разів фізіологічним розчином (ФР) і прогрівають на водяній бані при 56°C протягом 30хв.

При постановці РІГА з парагрипозними антигенами для вилучення неспецифічних інгібіторів сироватки обробляють еритроцитами морської свинки та коаліном. В цьому випадку сироватку змішують з 10% суспензією еритроцитів морської свинки у співвідношенні 1:5. Після 30–хвилинної інкубації при 4°C суміш центрифугують і до надосадової рідини додають рівний об’єм 25% розчину каоліну на ФР. Суміш активно струшують в шутелі 20хв., а потім центрифугують 10хв. при 2000об/хв. Надосадова рідина – це сироватка в розведенні 1:10. В реакції використовують 0,5% суспензії еритроцитів морської свинки. В РІГА використовують розчин діагностикуму, що містить 4 аглютинуючі одиниці вірусу (АО) у робочій дозі. Постановку реакції ведуть, як вказано в інструкції до сироваток.

Діагностично достовірним є чотирикратне збільшення титрів антитіл у післяінфекційн й сироватці в порівнянні з сироваткою, отриманою на початку захворювання.

Реакція зв’язування комплементу (РЗК).

Ця реакція використовується у серодіагностиці грипу, РС–інфекції, аденовірусних захворюваннях. Вона не диференціює підтипи вірусів, але виявляє актитіла до загального комплементзв’язуючого антигену.

РЗК відноситься до складних серологічних реакцій. Окрім антигену і антитіл в ній беруть участь ще гемолітична система, яка виявляє результати реакції.

Найбільш прийнятим є мікрометод РЗК, завдяки якому досягається економія матеріалів і сироваток. Постановка РЗК детально викладена в інструкції до набору реагентів.

Реакція має найбільш широке застосування при діагностиці аденовірусної інфекції.

Предыдущий Список законов Следующий

На главную

Комментарии закрыты.

Поиск цен на лекарства в Киеве